Езерский Милий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЄЗЕРСЬКИЙ Мілій Вікентійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З міщанської родини. Брат, Єгерський В., – письменник.
Народився 12 жовтня 1891 р. в м. Ізяслав Ізяславського повіту Волинської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).
Помер 13 квітня 1976 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Вінницьку гімназію (1908).
Учасник Громадянської війни.
Друкувався в журналах «Червона новина», «Земля радянська».
Як літератор дебютував в 1923 р..
Потім настала черга романів та повістей «Північ», «Самоїд» (обидва – 1928), «Чудь білоока»
(1929), «Душа Ямалу» (1930), «Золота баба» (1931), «Гракхи» (1936), «Арістонік», «Марій і
Сулла» (обидва – 1937), «Тріумвіри» (1939), «Каменяр Нугрі», «Кінець республіки» (обидва –
1940), «Дмитрій Донськой» (1941), «Сила землі» (1956).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Моргаєнко, О. Немировський, В. Щапов, В. Брюсов, В.
Іванов, Ф. Сологуб ін.
***
ЗА ЗЕМЛЮ ТРЕБА БИТИСЯ
, з роману М. Єзерського «Гракхи»
Все, що розповідали земляки, виявилося правдою: розорені землероби гасали між віллами та
містами в пошуках роботи, а нобілі і вершники жили в достатку й розкоші, яку не в силах були
стримати ні суворі закони римських магістратів, ні строгий нагляд цензорів. Сільська біднота
йшла до міст, збільшуючи величезне число плебсу, пристосовуючись до життя ремісників;
кількість землевласників зменшувалася, і республіці нізвідки було вербувати на військову службу
здорових духом і тілом воїнів, подібних до тих, які століттями стояли на сторожі Риму, воювали і
розширювали його володіння.
У полях працювали раби, закуті в кайдани, на віллах – теж раби і невільниці, і лише на час
польових робіт наймалися вільнонароджені, а ті, що залишалися на цілий рік, були нечисленні.
Фульцінія, дружина Марія, зустрівши чоловіка на порозі старого будиночка, розплакалася. З-за її
спини визирав великий хлопчик з похмурим обличчям.
– Підійди, Марію, – сказав батько, звертаючись до сина. – Дай на тебе подивитися. Як ти виріс!
Вони обнялися.
– Це не життя, – з раптовою люттю вимовив хлопчик. – Усі волають: «Коли ж плебс збереться з
силами?»
– Що ти кажеш? – Засміявся батько. – Сенат подбає про нас...
Працюючи якось з сином в полі, він побачив Тита, що орати свою смугу.
– Боги і республіка – за нас, – весело сказав Марій своєму другові. – Побачиш, Титу, як заживемо, побачиш!
Тит недовірливо хилитнув головою.
– Нам вдалося взяти поля в оренду, тому що ми – воїни, – відповів він, – а Маній і Аецій нічого не
добилися: одному довелося їхати до Риму, а іншому – до Капуї...
– А що вони там будуть робити?
– Що доведеться. Ось чому я не вірю в допомогу республіки. Подумай: хто на чолі її? Нобілі.
Кому платимо за землю? Нобілям. Хто руйнує нас? Вони, вони, все вони! Зрозумів тепер? Землю
потрібно завоювати...
Марій замислився. Речі Тита нагадали йому слова сина: «Коли ж плебс збереться з силами?» Тоді
син не договорив, але батько зрозумів, що він хотів сказати.
БОГІВ АБО НЕМА, АБО ВОНИ НЕСПРАВЕДЛИВІ, з роману М. Єзерського «Каменяр Нугрі»
Нугрі нерідко запитував Кені, свого друга:
– Скажи, чому фараон [фараонами називалися царі в стародавньому Єгипті] Рамзес, якого
називають добрим богом Єгипту, не піклується про народ?
Кені замислювався, не знаючи, що відповісти. Бесіди з Нугрі глибоко хвилювали його, не давали
спокійно спати.
Якось Нугрі і Кені поверталися додому. Африканське сонце пекло нестерпно. Вони несли на
спинах мішки з харчами, виданими на місяць.
– Обважують нас, щоразу недодають хліба, – скаржився Нугрі. – А про олію і говорити нічого.
Клянусь Амоном [Амон-Ра – за віруванням стародавніх єгиптян, бог сонця, цар богів, творець
Всесвіту], я не відчуваю навіть ваги мішків!
– Слава богам, що продовольство видали нам раніше з нагоди свята, – перервав Кені. – Уже давно
голод заглянув до моєї хатини. Мати зовсім знесилила – лежить...
– Жерці кажуть, що боги велять багатіям милосердно ставитися до бідняків.
– Я думав про це. Бачу, що багатії забули богів.
– Вони пам'ятають їх, коли вигідно.
...Хатина Нугрі складалася з двох квадратних комірок, між якими знаходився дворик. ...Нугрі
увійшов всередину халупи. Йому доводилося ходити трохи зігнувшись, аби не зіпсувати головою
стелі.
–...Знаю, ти голодний, – обернулась дружина до чоловіка, – але їсти нічого, крім шматка коржа,
який я взяла у сусідки. Хочеш, я тобі закип’ячу води, щоб ти міг запивати хліб?
–...Той місяць був дуже важкий, – говорила Мімута, – понад десяти днів ми голодували.
– А який місяць легкий? – Посміхнувся Нугрі. – Всі місяці схожі один на один... Але ж
переписувачі не знають, що таке злидні, живуть безтурботно ...
–...Я думаю так, – сказала Мімута, – багаті і бідні однаково народжуються і однаково помирають.
Чому ж одні живуть добре, а інші гинуть з голоду?
– Кені каже: чи нема богів, чи вони несправедливі.
***
СПОДОБАВСЯ ЄЗЕРСЬКИЙ
, з листа М. Горького І. Груздєву в середині лютого 1929 р.
Сорренто
Про Серапіона Ви написали сумну правду. Не ростуть, а зменшуються. Нікітіна вже немає –
забалакався, занедбайливився. «Середній проспект» – сухо і тьмяно, «скандаліста» ще не читав,
«Брати» – передчасно солідно. А – головне: всі дозволяють дійсності долати себе, покірно
підкоряються фактам. Слухова і зорова пам'ять, особисті роздратування шкіри розвиваються до
болючої чутливості, і все це пригнічує уяву, домисли, інтуїцію. А Замятін занадто розумний для
художника і даремно дозволяє розуму захоплювати талант свій до сатири, «Ми» – відчайдушно
погано, зовсім не запліднена річ. Гнів її холодний і сухий, це – гнів старої діви. З нових мені
сподобалися Колоколов і: Мілій Єзерський.
***
ЗАЧИТУВАЛОСЯ СТУДЕНТСТВО
, з статті О. Немировського «Трагедія Римської республіки»
Той, хто побажає мати уявлення про весь столітній період громадянських воєн в Римі в зримих
образах, повинен буде звернутися до серіалу (тетралогія «Влада і народ» – авт.) М. Єзерського.
...Сенс суспільного конфлікту, що лежить в основі громадянських воєн Римської республіки, в
тому, що «народ», до якого на першому витку громадянських воєн правителі змушені були
прислухатися, оскільки, не маючи реальної влади, він все ж мав право вибору своїх володарів на
народних зборах, поступово втрачає будь-яке політичний вплив і віддає свої голоси тим, хто
більше за них дає, і тим самим перетворюється на паразитичне сіромашшя, від імені якого
виступають бувалі політики й демагоги, котрі переслідують власні економічні вигоди та інтереси.
М. Єзерський вміло відтворює атмосферу громадянських воєн або «громадянського божевілля», як
їх назвав один стародавній автор, – епохи, коли було знищено саме поняття громадянськості...
Малюючи масові вбивства, що поперемінно змінювалися витонченою системою знищення
противників за заздалегідь складеними списками, письменник розгортає картину римського
суспільства з процвітанням низинної розпутності і нестримним розгулом не менш низьких
пристрастей.
...Тетралогією М. Єзерського, як я пам'ятаю з власного досвіду, зачитувалося передвоєнне
студентство. Але критика її відкинула. У …рецензії, написаній прекрасним знавцем стародавніх
мов Б. В. Казанським, романові була дана різко негативна оцінка лише на підставі похибок у
написанні і розумінні стародавніх термінів. Можливо, про роман відгукнувся б хтось ще, однак
йшов 1941 рік, а після війни повертатися до «старої літератури» ніхто не думав.
Так вийшло, що серед імен зачинателів історичного жанру в нашій країні не виявилося імені М.
Єзерського.
ПОВНА ЗНЕВАГА ДО ФАКТІВ, з рецензії І. Кацнельсона на роман М. Єзерського «Каменяр
Нугрі»
Сюжет книги М. Єзерського надзвичайно простий. Каменяр Нугрі, що живе в невеликому селі
поблизу столиці Єгипту – Фів, за наказом Рамсеса II разом з іншими робітниками направлений до
царського некрополя на будівництво царської гробниці. Непосильна праця, важкі умови життя,
жорстокість писарів і наглядачів змушують його замислитися над несправедливостями життя.
Разом зі своїми друзями по роботі Кені і Тінро він вирішує після смерті Рамсеса II проникнути до
гробниці останнього, оволодіти скарбами, якими єгиптяни щедро забезпечували померлих
фараонів для посмертного їх існування, і роздати ці скарби жителям свого села, які жорстоко
постраждали від повені.
Нугрі, Кені і Тінро вночі таємно пробираються до гробниці царя, опановують захованими в ній
багатствами, але, заблукавши на зворотному шляху в заплутаних галереях, проходах і залах,
гинуть від голоду.
Описом смерті Нугрі і його товаришів закінчується розповідь.
У цій невеликій повісті вражає перекручення історичної дійсності, невірний опис соціального
середовища, в якому розвивається дія, повна зневага до фактів, засвідчених джерелами.
Последние комментарии
11 часов 12 минут назад
12 часов 45 минут назад
16 часов 38 минут назад
16 часов 42 минут назад
22 часов 3 минут назад
2 дней 9 часов назад